Вибухи на складах: після Калинівки – Ічня…
Дай Боже, щоб наступного вибуху на військових складах з боєприпасами більше не було. Вже занадто: за три роки в Україні – це четвертий.
9 жовтня, десь після третьої ночі почалися вибухи на військових складах біля смт Дружба Ічнянського району на Чернігівщині. Рвонуло за хвилину в шести різних місцях. Пожежі, вибухи, свист артилерійських і реактивних снарядів («Гради») підняли з постелі десятки тисяч населення з навколишніх сіл десь у радіусі двадцяти кілометрів. Снаряди падали в двори, житлові і промислові будівлі, руйнували лікарні, дитячі садки, школи, будинки культури…
Місцеві жителі тікали куди хто бачив і як міг. Хоч за декілька місяців тут і проводилися навчання по евакуації, при справжній біді про те, як все має бути за інструкцією, годі було й думати. Мешканці села Августівка, з якими випала нагода поспілкуватися і яке знаходиться десь за кілометр від епіцентру вибухів, розповідають, що як такої організованої евакуації зразу не було. Лише десь після дев’ятої години, коли снаряди майже перестали літати, їздили броньовики селом і солдати шукали тих, хто бажав залишити небезпечний населений пункт. Тому якось дивно читати і слухати офіційну інформацію, мовляв, 12,5 тисячі громадян було евакуйовано. Народ рятувався здебільшого самотужки. І правильно робив. Можливо, саме тому обійшлося без смертей…
Найбільше переляканих, змучених і знервованих людей прийняли Парафіївка, Прилуки, Ніжин… Тих, хто з малими дітьми – забрали по будинках і квартирах геть незнайомі родини. Біженці розмістилися в школах, дитячих садочках. Почала надходити вже в перший день лиха допомога від волонтерів. Запрацювала і влада: організували харчування, ночівлю як по сім’ях, гуртожитках, так і в школах.
А через день, коли ще за десятки кілометрів було видно стовп диму над складами, люди почали повертатися у свої домівки. І хоча це страшно, хоча військові нічого конкретного не казали (і не кажуть) про безпеку, багато мешканців вже хазяйнують у своїх господарствах. Латають розбиту покрівлю, підпирають стіни, тоннами вигрібають сміття. Звичайно, скарги чути на всіх і на все. Справедливі скарги. Плюс майже повна відсутність інформації. В наступні дні після вибухів у найближчих населених пунктах від складів ні телебачення, ні радіо, ні нормального навіть мобільного зв’язку не було. А чутки поширювалися різні і брехливі. Щоб якось заповнити цю інформаційну прогалину місцеві журналісти з районної газети «Трудова слава» зробили спецвипуск про те, що відбувалося насправді та як діяти в цій непередбачуваній ситуації. Частину тиражу самі розповсюдили серед потерпілих.
Військові, пожежники, «надзвичайними», представники обласної та місцевої влади на сьогодні начебто взяли під контроль ситуацію: виставлені блокпости, налагоджене харчування, йде виділення будматеріалів та проходить процедура встановлення збитків. Загоряння, які ще мабуть не один день то вщухатимуть, то відновлюватимуться, гасять з повітря гелікоптерами й літаками, на під’їзді працює пожежний потяг, задіяні сотні автомашин. Але…
Але всього цього могло б і не бути. Від керівників держави і високих посадовців ми чуємо, що це диверсія. Як варіант, І з цим можна погодитися. Як і з тим, що все трапилося через халатність. А цій халатності десь стільки років, як і незалежності нашої держави. Де ви побачите в країнах НАТО в селах, що поблизу таких військових баз, огорожі в господарствах з досок… з під ящиків з «Градами»? Де ви побачите прямо на землі покидані ті реактивні снаряди, які так зі свистом у різні сторони ічнянщини розліталися вночі 9-го жовтня і наробили стільки біди? Де ви побачите, щоб отак горіли мільярдами наші податки, військові збори і за це винних не карали?
Ніде.
І цим все сказано.
P.S. Напевне, в Україні залишилось всього декілька складів з боєприпасами, які ще не зривалися. Люди, будьте пильні!
Юрій Яровий, Кропивницький-Ічня-Кропивницький