Бабусина казка
День Незалежності відзначали всі. Ось і Підгайцівська сільська бібліотека, не зраджуючи традиції, знову оголосила до цього свята конкурс «Бабусина казка».
Тетяна Сергіївна Берладіна, читачка з багаторічним стажем, бабуся, багата внучатами, бо має їх четверо та ще й одного правнука, подала на конкурс свою казку «Звідки ми родом» .Почитайте й ви, шановні, її своїм онукам.
«Було це давним-давно. Мандрував світом рід людський, шукаючи багаті землі. Зупинилися вони серед степу широкого, і послав старійшина чотирьох мудрих гінців на південь, на північ, на схід і на захід, щоб вони оглянули землі ті, і кожен розповів про побачене.
Першим здивував посланець, котрий повернувся з заходу: «Я бачив багатий край, гори небувалої краси, ліси віковічні, ріки, наповнені рибою».
Далі повернувся посланець із півдня: «Бачив я море. Вода в ньому темно-синя, то я б назвав море Чорним. Береги піщані, рослинність багатюща».
Продовжив посланець із півночі: «В тій стороні, де я побував, панують ліси, а в них звіра різноманітного видимо-невидимо».
І останній посланець розповів про побачене: «Край, звідки я повернувся, першим зустрічає Сонце, і воно крокує по блакитній гладі неба, нагріваючи землю».
Подумавши, мовив старійшина: «Обживемо ми ці землі».
Аж раптом у небі з’явилася лебідка. Вона спустилася на землю і стала красивою привітною дівчиною, вдягнутою в картату спідничку й білу сорочку, помережену маками, волошками та ромашками. Мала довге волосся заплетене в косу, Ту косу прикрашали ягоди калини. Дівчина посміхалась і мовчала.
- Хто ти? Як тебе звати? - запитав старійшина.
- Україною!
Дівчина змахнула рукою і піднялася лебідкою в небо. Звідти всі почули її слова: «Вам тут жити, працювати, творити і зватися всім українцями». А там, де тільки-но стояла лебідка, закрасувався кущ калини.
Та раптом знову почувся ніжний голос, який долинав із берега повноводної широкої ріки. Оглянулися всі на нього й побачили, що із води вийшла красуня, з великим риб’ячим хвостом замість ніг.
- Я Русалонька, жителька підводного царства. Таких, як я, там дуже багато. Всім хотілось би жити поруч із вами, бачити сонечко, красу землі, але без води нам не вижити. Ми станемо окрасою берегів річок ваших.
І вмить піднялися розкішні верби, що опустили свої віти над водою.
Всі замовкли. Чекали, що скаже старійшина роду.
- Запам’ятайте! Земля ця зветься Україною. Рід наш - український. Символи землі нашої - верба та калина.
Ось така моя казочка, любі внучата.
Пишайтеся тим, що ви українці, не соромтесь одягати вишиванки та віночки, бережіть окрасу нашої землі – її обереги – вербу та калину».
Наталія Мелющенко, бібліотекар Підгайцівської сільської книгозбірні, Кіровоградський район.