Кіровоградщині виповнюється 80 років

З ювілеєм, рідний краю!

Яка найголовніша подія після перегляду привітання з Новим роком від Президента України та вручення під Різдво Томосу? Звичайно ж, це святкування 80-річного ювілею Кіровоградської області!

10 січня у нашої рідної Кіровоградщини день народження. Багато їй довелося побачити за століття. За цей час число районів скорочувалася з 30 до 12, потім виростало до 21. Сьогодні знову у деяких товаришів в Києві свербіж, хочуть скоротити кількість районів всього до трьох. Переживали і не таке. Колись у нас забрали три райони і передали Черкаській області, зате потім у Одеській області забрали чотири райони і передали нам. Бувало, що й зовсім хотіли розформувати, створити Криворізьку область, віддати їй більшу частину нашої, а залишки поділити між Полтавською, Вінницькою і Миколаївською. Не вийшло. Чого тільки ще не хотіли у нас переінакшити, а Кіровоградщина живе собі і, дай Бог, буде жити століття.

Райони та міста

Області виповнюється 80 років, але далеко не всім районам. Онуфріївський, Устинівський та Вільшанський створені в 1966 році, їм лише якісь скромні 52 рочки. А Гайворонський, Голованівський, Новомиргородський, Знам’янський, Компаніївський, Новгородківський райони взагалі якось раз узяли і скасували на два роки. Загалом, з районами у нас багато чого витворяли. І це, в принципі, не новинка для краю, який до формування області був частиною якийсь час Київського воєводства, Бугогардівської паланки Війська Запорізького, Нової Сербії, Новоросійської, Миколаївської, Херсонської губерній, частково Київської та Одеської областей. І нам боятися чергової адміністративної реформи?

Після обрання президентом Віктора Ющенка в тодішньому уряді навіть посада була – віце-прем’єр-міністр з адміністративної реформи. Роман Безсмертний був тим віце. Пам’ятається, колись автор цих рядків сидів у Романа Петровича в кабінеті на вулиці Грушевського і намагався зрозуміти, чим Кіровоградщині загрожує адміністративна реформа? В результаті виявилося, що нічим. Напевно, варто дякувати відсталості, стійкості і впертоітсі українських чиновників, які зробили все, щоб загальмувати і навіть убити той процес реформації. Хоча, як бачимо, його відгомони проявляються – у нас створюють об’єднані територіальні громади, децентралізація в якомусь вигляді йде.

За роки після створення області у нас додалося міст, найбагатостраждальнішим з яких можна назвати Світловодськ. Мало того, що колишні Крилов і Новогеоргієвськ перемістили по карті, затопили історичну територію, так ще й ім’я міняли регулярно – Хрущов, Кремгес, Світловодськ…

Земля і те, що на ній росте

Чомусь усе життя вважав, що найбільше з плодових дерев у нас яблунь. Це не так. Абрикос у нас найбільше! Є такі напівофіційні дані, звичайно, вони не такі точні, як при Сталіні й Хрущові, коли з кожного плодового дерева, що росло у дворі у господаря, стягували податок. Але цим даним віриться, особливо влітку, коли йдеш дворами у своєму спальному мікрорайоні, а все навколо всипане абрикосами. Черешні, вишні та шовковиці реально менше. До речі, це шокує наших північних сусідів – якось доводилося робити інтерв’ю з одним інженером з Братська, земляком, так він навіть повторювався – коли вперше привіз дружину-сибірячку в тодішній Кіровоград, вона не могла повірити побаченому – кругом під ногами фрукти, які у них там на долар ідуть…

На жаль, у черговий раз треба спростувати міф про нібито найелітніший у світі чорнозем – звідки він узявся, до кінця неясно. Є лише одна версія – найвідоміший ґрунтознавець Російської імперії Василь Докучаєв бував у наших краях, у складеному ним атласі ґрунтів є слова і про наші землі – «Тутешній чорнозем у сирому вигляді, як вугілля». Докучаєв у нас брав проби ґрунту на території нинішніх Знам’янського та Олександрійського районів і подекуди намітив лісосмуги для захисту полів. От не так давно один земляк розповідав японцям міф про нібито елітний чорнозем, що зберігається в Паризькому інституті мір і ваг. Не було і немає там нічого подібного! Там лежав якийсь час зразок чорнозему з Воронезької губернії, привезений на всесвітню паризьку виставку. На сьогодні і він втрачений. Так, у нас хороша земля. Але насправді вона малогумусна і середньогумусна – вміст цього самого гумусу – 5 – 5,5 відсотка. У світі вистачає місць з так званим надпотужним чорноземом, там гумусу понад 9 відсотків. В основному такі землі зустрічаються в Росії, Україна – на другому місці. Але нам на Кіровоградщині вистачає. Якщо ви не згодні, то у вас просто немає дачі або городу.

Земля Кіровоградщини завжди була і залишається багатою. А Люди які, з великої літери Люди, які працювали на цій землі! Олександр Гіталов, Леонід Шліфер, Василь Клюй, Василь Гуртовий… Складно навіть перерахувати, скільком трудівникам у нас було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці у той час. Повірте авторові, який частину життя провів у Харківській області та Білорусії. Там ніколи не звучали так голосно, як у нас, і не були відомі всім імена знатних хліборобів. Пригадуються розповіді старожилів – слово того ж Олександра Гіталова, Героя, делегата з’їздів, іноді звучало гучніше й авторитетніше, ніж думка перших секретарів обкомів! Число героїв праці, як для невеликої області, було просто нереальним. Косянчук, Гордійчук, Цертій, Колодійчук, Дубовой, Войтишина, Громійчук, Андріяш, Моторний, Онуфрієв – всіх і не згадаєш. У 1971-му урожай зернових в Кіровоградській області став рекордним не тільки для України, але і для всього Радянського Союзу! 37,6 центнера з гектара – тоді це був приголомшливий показник.

Місця сили

Доля була не дуже щедрою до Кіровоградщини. У нас немає карпатських гір і кримського моря, одеського шику і дніпровського добробуту, львівського гонору і харківської докладності. Але хіба так уже ми обділені? Та ми всіх за пояс заткнемо своїм центральним статусом – географічний центр країни знаходиться саме у нас! І в порівнянні з нами всі інші регіони – це різновиди далеких і ближніх околиць. А скільки у нас унікальних, неповторних місць, яких ніде більше не побачиш! Чого вартий тільки український Стоун-хендж, урочище Монастирище в Устинівському районі! Місце сили, одне з найдавніших обжитих місць країни, тисячі років наші предки здійснювали свої таємні ритуали тут. Не потрібно говорити про неймовірну унікальність місця. Автору доводилося бувати в Олевському районі Житомирської області, в місці під назвою Кам’яне село. Воно чимось схожі на Монастирище – таке ж давнє. Але у нас у Монастирищі все одно краще і химерніше – можливо, близькість води позначається, на Житомирщині Кам’яне село в лісовій глушині знаходиться, там волого і задушливо, в Монастирищі ж привільно і просторо…

Тільки наша, лише наша область омивається двома великими європейськими річками – Дніпром і Південним Бугом. Скільки розкішних місць на їхніх берегах! А Синюха! А Інгул у його кращих місцях, а Сугоклея, десятки інших річок, сотні озер, невеликі ставочки, а головне – степ. Так, Кіровоградщина красива тієї непомітною, скромною степової красою, у якій краю не видно в зоряну ніч… Дякую за твою нескінченність, рідна Кіровоградщино.

Люди

Немає нічого складнішого, ніж писати про людей нашого краю. Не згадаєш когось – і все, образи будуть, навіть якщо людини давно немає з нами. Чомусь здається, що просто неймовірна щільність талантів випала цій землі. Як зі знаком «плюс», так і зі знаком «мінус». Десятки років шукаю відповідь на запитання: як так склалося, що два найбільших діячі революції столітньої давності народилися саме тут? І що так не влаштовувало Троцького і Зінов’єва в укладі життя тієї імперії, коли вони вирушили в її тодішню столицю скидати владу? Чому ще один земляк, Винниченко, став біля керма нової української влади? Невже так усе погано було в Єлисаветграді? Немає відповіді.

Так чи інакше, ці люди переробляли землю під себе. Але краще б, як сотні інших земляків, писали хороші книги, хороші картини, складали хорошу музику. Але історія не знає умовного способу, і це теж твоя історія, Кіровоградщино. З ювілеєм, рідний краю!

Геннадій Рибченков

За посиланням на https://cbn.com.ua