Прості солдати Великої війни
Довгих чотири роки наш народ ішов до Перемоги. І в тилу, й на фронті всі наближали її. Неоціненний вклад розвідників і піхотинців, моряків і танкістів. А про фотографів щось чули? Щоправда, військова спеціальність називалася «фотограмметрист». Суть її в умінні фотографувати з літака місцевість, а потім переносити ці данні на карту.
8 травня, в День пам’яті та примирення, в обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація виставки «Аерофотослужба Другої світової у світлинах Василя та Ганни Бажан». Підготувала і провела захід дочка військових фотографів Валентина Бажан, за сприяння заступниці директора музею Світлани Колесник.
- Мої батьки - прості солдати, - розпочала розповідь Валентина Василівна. - Прості, звичайні люди, яких - мільйони. Батько, Василь Єфремович (1918), родом із Сумщини, з с. Мощанка. Його батьки зійшлися вдівцями, кожен мав своїх дітей, тож родина була багатодітною. А Василь - спільний. У 1933-му від голоду померли всі, а Вася вижив, бо кожен із старших намагався хоч крихту їжі віддати найменшому.
Ганна Іларіонівна (1923) народилася в с. Латижба Білорецького району (Башкирія) у багатодітній сім’ї. Ганна пам’ятала семеро братів і сестер і те, що за стіл сідали 16 осіб. Дід Іларіон вважав, що всі мають жити під одним дахом, тож оселю побудував добротну, простору. В родині був достаток, бо трудилися всі. Та, на жаль, саме на будинок цієї сім’ї накинула оком місцева влада - приміщення дуже підходило, щоб у ньому розмістити сільраду. Глава родини, звичайно, був проти, тож його і старшого сина вислали, а всі інші, як писав Тарас Шевченко, - «розлізлися межи людьми...». Маму від такого повороту подій паралізувало, вона з наймолодшою дочкою Ганною залишилася просто на вулиці. Сусіди приютили нещасних у своєму сараї. Скоро мама померла, і Ганна залишилася сиротою.
У 1940-му Василь вступив до Гомельського військового училища аерофотослужби. Коли почалася війна, курсанти пройшли майже половину навчання, тому заклад евакуювали в тил, під Москву, аби пришвидшеними темпами закінчити підготовку спеціалістів. Крім основної спеціальності фотограмметриста, вони отримували й дві допоміжні - фотографа і лаборанта. Ось так, від Москви, розпочав Василь свою службу, яку закінчив у 1946-му в Берліні.
Ганна пішла на фронт добровольцем у 1943-му. Її направили на навчання до військового училища аерофотослужби в Білорецьку. Навчалися курсанти півроку за скороченою програмою - по 12-16 годин на добу. А потім - фронт. Там і познайомилася з Василем.
Лабораторія, у якій зі світлин народжувалися такі необхідні для наступу військ карти, завжди розташовувалася поряд зі штабом і аеродромом, тому часто потрапляла під обстріл. Отож, багато спеціалістів гинули і в польотах, і на землі. Але кому доля дарувала життя, ті не мали навіть поранень. До них належав і Василь Єфремович.
- Моє життя, - казав він, - це купа випадковостей, у результаті яких я залишився живий.
Про непросту долю цих солдатів, які познайомилися на передовій, щодня могли загинути, але вижили, покохалися і в 1946-му побралися, можна розповісти ще багато. Вони почали сімейне життя у Львові, там народили сина й доньку. Здоров’я Ганни Іларіонівни підірвала війна, і сім’я часто переїздила, щоб міняти клімат. Після Львова довго жили в Киргизії, потім повернулися в Україну, поселилися в с. Лозоватка Кіровоградського району і мешкали там останні 20 років. Працювати жінка не могла, тож на схилі літ не мала навіть маленької пенсії.
Василь став кваліфікованим фотохудожником, він робив світлини навіть із кіноакторів (до речі, ці фото є в експозиції).
Тепер про експозицію. У ній десятків із п’ять світлин (лише невелика частина тих, що зберігаються в сімейному архіві). І в кожної своя, цікава, історія. Є тут фото учасників Потсдамської конференції (Сталін, Молотов, Підгорний, Трумен, Косигін). Є знімок, зроблений з літака, кварталів Берліна і карти цих же кварталів. Багато світлин однополчан, командирів, знімки лабораторного начиння і лаборантів та самого Василя Єфремовича за роботою. Є знімки новорічних вітальних листівок, які виготовляли фотографи для військових друзів із їхніми портретами. Є фото, на якому Ганна Іларіонівна, вже в сукні, а не в армійській формі, проводить політінформацію, знімки біля рейхстагу. Є ще багато цікавого, але краще все це один раз побачити, ніж кілька разів прочитати. Тим паче, що експозиція буде демонструватися ще місяць. А 19 травня о 19-й годині Валентина Василівна повторить презентацію. Її розповідь піснями супроводжуватимуть барди Сергій Симонов і Олег Спіньов. Завітайте до музею - не пошкодуєте.
Любов Уманська.
Фото Івана Корзуна.