Спогади Поки живемо – пам’ятаємо
73 роки минуло, відколи закінчилася Друга світова війна, всенародна. Вона принесла безмежно багато горя і страждань... Тоді ніхто й не думав, що через стільки літ знову доведеться воювати, але вже з сусідом, який облудно називав себе "старшим братом". Та, попри все, пам’ять про Велику Вітчизняну, про її учасників живе в кожній сім’ї, хоч їх майже не залишилося серед нас. Пам’ять про них бережуть рідні.
Сьогодні про Миколу Кузьмовича Черевашка згадує його донька Зоя Миколаївна, жителька села Вільного Кіровоградського району. Тремтять її руки, коли розкладає нагороди колишнього солдата, капають сльози…
Микола Кузьмич Черевашко народився 15 травня 1915 року. Мобілізований до лав радянської армії через місяць після початку війни - 22 липня 1941року , коли йому було 26 років. Звання - старший сержант-інструктор парашутного спорту.
Зоя Миколаївна розкладає дорогі її серцю реліквії: старі світлини батька, маленьку червону книжечку, яка пройшла з ним аж до Берліна. В ній Микола Кузьмович записував усі свої переміщення від дня призову, назви кожної станції, де перебували війська і де точилися бої. Ось початок: 1.Совхоз им.Кирова; 2. Кировоград; 3.аэр.Канатово; 4. ст.Куцовка... - і таких іще 99 назв. Тут і адреса рідної сестри Олени Кузьмівни Орзи, прізвища солдатів, які були з ним. А ще математичні розрахунки парашутиста.
Повернувся в село Вільний Гай у 1946-му аж із Берліна з медалями «За взятие Берлина», «За Победу в Великой Отечественной войне», до яких потім додалися ще шість медалей ветерана. Працював у радгоспі «Кіровський» спочатку агрономом, а потім на інших посадах. У 1947 році зустрів своє кохання - Марію Порфирівну Мирошниченко. Одружилися, народили та виховали трьох дітей - Анатолія, Зою, Віктора.
Микола Кузьмич був добросовісною людиною, спокійною і врівноваженою, його поважали односельчани. До своїх обов'язків ставився відповідально, орден «Трудова слава» - тому підтвердження.
У 1976 році Микола Кузьмич помер від хвороби...
Пам'ять про людей, пам'ять про війну, її сувора правда залишається з нами як найбільший за силою духу приклад мужності, патріотизму. Святий обов’язок нинішніх та прийдешніх поколінь берегти цю пам'ять.
Спогади записала Оксана Патока, с.Вільне, Кіровоградський район.