ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНІ МОРЯКИ З КІРОВОГРАДЩИНИ НЕ ПАДАЮТЬ ДУХОМ
Військовополонені моряки з Кіровоградщини не падають духом
Нещодавно увага світу була прикута до судового процесу у Лефортовському суді Москви, де тривав процес продовження арешту військовополоненим українським морякам. Адвокат Микола Полозов повідомив, що для більшості з них термін тримання під вартою продовжено до 24 жовтня, а щодо трьох поранених (Андрія Артеменка, Андрія Ейдера і Василя Сороки) – до 26 жовтня 2019 року.
Різниця термінів арешту обумовлена тим, що вперше при обранні запобіжного заходу суд щодо поранених моряків проходив окремо і пізніше, ніж судові засідання щодо інших військовополонених.
На суді побувала мама командира катера «Бердянськ» Романа Мокряка пані Наталя. Це була перша її зустріч із сином після його арешту. Звісно обняти сина конвоїри не дозволили, але зустріч ця принесла радість і надію. Як вона відважилась на таку поїздку? Якою була зустріч з Романом? Як він та інші хлопці почуваються, адже вони уже більше пів року в ув’язненні? Що надає їм сил? І чи є надія на якнайшвидше повернення наших моряків додому? Про все це розповідає Наталя Кравченко-Мокряк:
– Цього разу мене діти відпустили (у Романа – двоє менших братів. – С.О.). Мені дуже хотілося побачитися з сином. Була велика надія на рішення Міжнародного трибуналу. Я молила Бога, щоб Роман повернувся, дуже сподівалась, що трапиться такий сюрприз на мій ювілейний день народження. Але Росії закони, міжнародні у тому числі, не писані. І ось уже й Ромин день народження, учора, 25 липня йому виповнилося 33 роки, а він досі за гратами. Наша уповноважена з прав людини ВР Людмила Денисова оголосила на всю Україну, що наші моряки скоро будуть дома, та, на жаль, це далеко не так. Росія ніби робить крок нам на зустріч, але тут же два кроки назад.
Зустріч наша була радісною. Звісно, ми говорили через грати, інакше не можна було. Але відчувалося, що і конвоїри, і все їхнє поліцейське оточення стало набагато м’якше, лядяніше ставитись і до хлопців, і до нас, батьків, рідних та волонтерів, які прийшли на засідання суду. А зал був повен. Усі гомоніли зі своїми рідними. Це було якесь масове побачення. Майже ніхто не звертав уваги на сам суд, бо його рішення, по суті, було наперед відоме.
Хлопці приємно здивували своїм настроєм. Усі мають гарний вигляд, очі сяють, посміхаються, жартують, підтримують один одного. Уся увага у залі була на них. І те, що вони не падають духом, додає сил і нам, зокрема мені. Коли їхала, думала: «Синові там важко. Які слова знайти, щоб його підтримати? Що казати? Потерпи ще? Але ж і так уже скільки вони терплять…». А поведінка хлопців дуже всіх і приємно вразила, і надихнула, і фактично стала підтримкою для усіх нас.
Сил і наснаги їм надає та увага, людяність і доброзичливість, яку вони відчувають з боку мало не всього світу. Місцеві московські волонтери кожні два тижні передають їм передачі. Турбуються, аби були у них і свіжі фрукти, і овочі. Не вистачає слів, аби висловити сердечну вдячність цим людям, які там, в Росії, борються із страшним державним путінським монстром. Їм там дуже важко, а вони ще й підтримують наших дітей. Одна жіночка-волонтерка-москвичка подарувала для Романа горщик з фіалкою, як презент до його майбутнього дня народження. Я привезла ту фіалку в Карлівку. Вона – як символ усього світлого, доброго, що є у серцях людей, де б вони не жили, і у яких обставинах не перебували.
Тим більше хлопці отримали багато листів, з усієї України і не тільки. Листи попередні три місяці тамтешня адміністрація затримала, але потім віддали. І вони стали великою моральною опорою для хлопців. Роман просив передати усім велику вдячність, бо ж він, як і інші хлопці, не може відповісти кожному окремо.
Слідство ФСБ Росії закінчилось. Адвокат говорить, що після того, як усі наші моряки ознайомляться зі справою, а на це може піти і місяць, і два, і більше, відбудеться остаточний суд. Дуже ймовірно, що це засідання проведуть у Криму. Яким буде його рішення -- великою мірою залежить від позиції російської влади. У мене взагалі таке враження, що там вирішує усе один Путін. За статтями, по яких їх звинувачують, їм може загрожувати по шість років ув’язнення. Та сподіваємось і на нашу владу, і на міжнародну спільноту, на їхню наполегливість і твердість, що рішення усе-таки буде таким, яке дозволить хлопцям повернутися додому. Щодня прошу Бога про це.
За посиланням на http://rk.kr.ua