Закохані у гори: як мандрівники з Кропивницького підкорювали Карпати
Кропивницькі громадські організації «Серця матерів Кіровоградщини» та «Коловорот», об’єднані спільним проектом «Смайл» (єдина платформа адаптації, куди може звернутися військовий або члени його родини), організували для волонтерів та спецпризначенців з 3-го полку мандрівку у Карпати. Метою подорожі стало підкорення Хом’яка та Синяка – двох вершин Ґорґанських гір, частини карпатського масиву.
Дорогами України…
Чи не найскладнішим випробуванням стала дорога до Татарова Яремчанського району Івано-Франківщини, звідки мандрівники мали стартувати. П’ятнадцять годин у дорозі сидячи здатні похитнути впевненість найдосвідченішого туриста. Що говорити про кропивничан, переважна більшість яких мандрувала таким чином уперше?
Дорожні спостереження – в межах Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та Івано-Франківської областей активно лагодять дороги. І мова не йде про звичний нам ямковий ремонт. Реконструкція передбачає створення доріг європейського зразка. І ремонтним бригадам вдається це на всі 100 відсотків. Усі учасники подорожі відчули результати їх роботи на собі – на полагодженах ділянках автобус летів птахом, і його рух майже не відчувався.
Прикарпаття зустріло кропивничан похмурим небом. Але ближче до Яремче сонце розігнало хмари, заливаючи землю яскравими променями.
Після п’ятнадцятигодинної подорожі навіть у найдосвідченіших мандрівників виникали сумніви у здатності підкорити вершини саме сьогодні. Але сам факт приїзду до підніжжя гір надихнув найбільших скептиків. Тим більше, що особливого вибору не було – перспектива провести в мікроавтобусі хоча б годину лякала всіх без винятку.
Відключити мозок
До початку подорожі автор цих рядків не розумів, наскільки складним може бути такий підйом. Це при тому, що кінцевою метою першого дня подорожі мала стати полонина Хом’яка, про вершину, яка на 300 метрів вища, мова не йшла.
Отже, дані: довжина маршруту – близько 10 км. Висота – 1200 м над рівнем моря. Здавалося б, нічого складного. Додаткові дані : постійний підйом та наявність наплічника вагою близько 15 кг. І тут починається найцікавіше.
Не знаю, можливо, це захисна функція організму, але за 30 хвилин підйому думати про що-небуть інше, крім наступного кроку, стало неможливим. Тим більше, що в умовах гірської стежки, яку час від час пересікають стрімкі струмки, потрібно бути максимально уважним – один необережний рух може стати фатальним, адже майже на всій своїй довжині дорогу наверх супроводжують стрімкі урвища.
Протягом усього шляху учасники подорожі влаштовували кілька привалів – без відпочинку підкорити полонину Хом’яка можуть лише найвитріваліші спортсмени. Під час зупинок головне – відновити сили, перекусивши чим-небуть на кшталт енергетичного батончика та попити води.
Погода вирішила подарувати кропивничанам максимум «любові» – на одному з найскладніших відрізків шляху почав накрапати дощик. І хоча це була далеко не злива, дорога наверх ускладнилась неймовірно – слизьке каміння та грунт, що їде під ногою, вимагали 200-відсоткової зосередженості. Це при тому, що при наближенні до полонини стежка стала більш стрімкою. Але все врешті-решт закінчується…
Полонина, полонина…
Полонина Хом’яка – одна з найкрасивіших у Карпатах. А для тих, хто подолав 10 кілометрів постійного підйому з 15-кілограмовим наплічником, вона видається неймовірно прекрасною. Але милуватися немає часу – потрібно якнайшвидше облаштувати табір, розклавши намети та назбиравши дрів для багаття.
Та підготовчі роботи завершились уже за півгодини. Вечеря, кава, чай і, зрозуміло, відверті розмови про все. І те, що більшість із кропивничан були незнайомими ще добу тому, ніяк не заважало спілкуванню – спільна подорож зближує найбільш відлюдькуватих.
І, зрозуміло, гітара. З висоти власного досвіду можу авторитетно стверджувати – у кімнаті та на вулиці вона звучить по-іншому. Але її дзвін на полонині біля багаття здається найбільш прекрасним із того, що чулося за життя. А на додаток до цієї краси – неймовірно яскраві зірки, світлу яких не заважають ліхтарі та вікна великих міст.
Утім, за деякий час програма наступного дня розігнала всіх мандрівників по наметах. До підкорення обох вершин залишився один крок.
Хом’як та Синяк
Висота першого – 1542 метрів над рівнем моря, другого – 1665. В принципі, від полонини (1200 м), здається, що йти недалеко. Але це лише на перший погляд…
Після сніданку кропивничани поділилися на дві групи. Перша мала штурмувати вершину вже рідного всім нам Хом’яка, стежка на яку починалася буквально в наметовому містечку, друга – Синяк, до якого потрібно було пройти кілька кілометрів полониною.
Підйом на Хом’як, незважаючи на крутість підйому, зайняв у нашої групи лише 40 хвилин. Сам маршрут крутими скелями відмічений червоно-біло-червоними прямокутниками. Але у нашої групи був свій особистий провідник – собачка з полонини, яка прибилася до нашого табору. Через засилля учасників експедиції, тим чи іншим чином дотичних до медицини, пізніше вона отримала прізвисько Клізма…
Як виявилося, вершина гори лежить на шляху популярного туристичного маршруту – кількість мандрівників з різних країн (дорогою ми поспілкувалися з гостями із Латвії) перевершила найсміливіші сподівання. Але висота гори не стала на заваді тим, хто бажає заробити – на вершині усі мали можливість попити чаю чи кави з печивом та навіть придбати сувенір: усім цим добром забезпечували підприємливі гуцули.
З висоти Хом’яка добре видно усі навколишні пейзажі – долину Яремче, Буковеля, а вдалині, за кількадесят кілометрів – Говерлу та Петрос, найвищі гори українських Карпат. Вершину Хом’яка вінчає скульптура Діви Марії – за словами місцевих, її кілька років тому доставили сюди за допомогою гелікоптера, облаштувавши заразом нічну підсвітку у вигляді ліхтарів на сонячних батареях. З часом останні зникли, розійшовшись, сподіваємось, на сувеніри.
Широко популярною є також вершина Синяка – учасники другої групи кропивничан зустріли дорогою туди й назад безліч туристів.
Пригоди в таборі
Після спуску з вершин прийшов час для обіду, що плавно перетік у вечерю та спілкування – усіх з усіма про усе. І все це було б добре, якби кропивничан не загнав під імпровізований навіс раптовий дощ. Карпати взагалі багаті на опади, особливо на ті, яких бажаєш найменше всього.
Дощ дав можливість протестувати на водонепроникність спорядження мандрівників. На щастя, переважна більшість наметів витримала випробування, залишившись сухими. Цього не скажеш про одяг, особливо «водонепроникну» вітровку автора цих рядків, яка стала мокрою за кілька хвилин.
Втім, за кількадесят хвилин дощ нарешті скінчився. Усі мандрівники знову зібралися до багаття. Їх розважали корови з полонини, що намагалися випросити в подорожніх їжу та Клізма, що, відчувши себе своєю, радісно відганяла їх від табору. Втомившись, остання залізла до намету родини Іванових, обравши саме її за тимчасових господарів та мирно проспала майже до самого ранку.
А між тим стійкість кропивничан випробував ще один дощ, правда, на відміну від першого, не такий сильний. Зрозумівши, що змагатися з природою – справа марна, мандрівники розійшлися по наметах – набиратися сил перед спуском униз.
Униз та додому
Спускатися до підніжжя гори – чи не складніше, ніж підійматися. Особливо в умовах, максимально наближених до «бойових» – вчорашні дощі маршрут ускладнили неймовірно. Головне в цій справі – не поспішати, рухаючись в одному темпі. Але кожен із мандрівників відчув, якою виснажливою була наспраді подорож – про милість благав кожен м’яз ніг та спини.
Але ніщо не триває вічно – вже за 3 години мандрівники спустилися до автобуса. На всіх чекав довгий шлях додому, що не надихав оптимізмом – тіло кожного кропивничанина пам’ятало про випробування, пережиті дорогою до Карпат.
Але ніхто не падав духом. Не зважаючи на пережиті випробування, кожен говорив про подорожі – сюди, у гори, та в інші мальовничі місця України, які чекають на усіх нас у майбутньому. І кожен погоджувався – не вистачило мінімум одного дня, щоб отримати максимум задоволення. Хоча, здається, його б не вистачило б навіть у тому випадку, якби мандрівка тривала цілий місяць.
Поради для неофітів
Ви вперше збираєтесь у тривалу подорож. Що для цього потрібно? По-перше, міцне та максимально зручне взуття. На 100 відсотків підійдуть трекінгові кросовки на високих протекторах. Водонепроникність вітається – будь-які гори буквально сочаться вологою. Бажано також мати змінне взуття – форс-мажор може статися з ким завгодно, а без взуття ваша подорож перетвориться на пекло.
Одяг. Має бути кілька варіантів на різну погоду. Він не має бути занадто тісним – потрібно, щоб повітря між його шарами циркулювало максимально вільно. Має бути теплий варіант – флісовий светр, вовняна кофта тощо; гори, особливо Карпати –місцевість вередлива, спека за півгодини може перетворитися на крижаний холод.
Намет. Звичайно, водонепроникний. Хоча найкращий із останніх протікає після кількох годин безперервного дощу. Спальний мішок – без нього ніч здатна перетворитися на справжнє випробування сили та духу, від холоду вас не врятує весь одяг, який ви взяли із собою. І, звичайно, каремат – спати на голій землі не дуже корисно для здоров’я.
Щось водонепроникне. Це може бути спеціалізовний плащ з капюшоном або звичайний дощовик. Правда, останній дуже непрактичний в умовах лісу – гілки кущів та дерев шматують його на дрібненькі клапті.
Їжа. Найкраще – швидкого приготування. Мова йде про локшину, каші, мюслі, які достатньо залити окропом. Вітаються м’ясо, сало та ковбаси, що, завдяки особливостям приготування, можуть не псуватися довгий час. Плюс – енергетичні батончики, які нині можна придбати в кожному магазині – швидкий перекус відновить сили за кілька хвилин, даючи можливість рухатися далі.
Але головне – цікавість та бажання мандрувати. Саме завдяки їм людство заселило всю нашу планету. Та мріє про підкорення зірок…