Роки життя, як довга нива…
Недаремно кажуть, що вік людський, як довга нива: багато на ній трапляється і доброго, і сумного. Непростим було і життя Валентини Іванівни Шевцової з Володимирівки Знам’янського району.
16 грудня далекого 1928 року на Черкащині, під Смілою, в сім’ї Ніколенків народилася дівчинка, назвали її Валею. Росла вона у дружній родині, разом із старшими братом Григорієм і сестрою Раєю. Дитинство пройшло у лісі, тому що батько був лісником.
Про ліс вона знає все: про трави, гриби, ягоди. Безпомилково вміла знайти дорогу і з непрохідних хащів, заховатися, щоб ніхто не зайшов, сидіти у схованці і просто мріяти…
До школи йти треба було пішки кілометрів 5-7, але величезне бажання вчитися долало всі перешкоди. Вчилася добре, мріяла стати вчителем. І таки стала вчителем математики, хоча непросто було у повоєнні роки жити, не те, що навчатися в інституті. Не було часом ні хліба, ні взуття, ні пристойного одягу. Книжки доводилося носити у великому плетеному кошику.
Юна, вродлива, енергійна, швидка та роботяща — в таку неможливо було не закохатися. Там, в інституті, вони й познайомилися і навіки віддали серце один одному. Він — веселий, жвавий, завжди усміхнений, жартівник і оптиміст не міг не сподобатися.
Молоде подружжя поїхало на роботу в село за призначенням. Йшов 1952 рік. Педагогічний колектив школи поповнився молодими кадрами. Це були Ювеналій Петрович та його дружина Валентина Іванівна Шевцови.
Математика стала змістом її трудової діяльності. За 37 років роботи у школі Валентина Іванівна прищепила любов до свого предмету багатьом учням.
Сувора, вимоглива, наполеглива, вона невтомно намагалася навчити усіх: бешкетників, лінивців, обдарованих. Колишні випускники Володимирівської середньої школи з глибокою вдячністю згадують про Валентину Іванівну, учителя і класного керівника.
Добру згадку залишили про себе вони й в Мошоринській, і в Трепівській середніх школах, де пропрацювали по 5 років. Та життєва дорога знову привела у Володимирівську середню школу. Тут подружжя Шевцових завершило свій трудовий шлях. Ювеналій Петрович був директором школи, викладав фізику. З життя пішов давно… Валентина Іванівна свято береже пам’ять про нього. Не припиняє занять з математики, але вже з правнучкою Крістіною.
Нещодавно їй виповнилося 90 років! Попри всі труднощі і негаразди, втрати й випробування вона вважає себе щасливою. Плід її невтомної праці і життєвих досягнень троє чудових дітей — Люба, Олег та Лариса, добрих, чуйних, щирих, людяних; п’ятеро онуків: Ігор, Юрій, Таня, Олександр, Віталій; семеро правнуків: Даша, Влада, Крістіна, Поліна, Меланія, Михайлик та Кирилко. Валентина Іванівна — берегиня цього роду. Вона дуже любить їх, пишається ними, живе та тішиться їхніми успіхами. Секретом довголіття вважає любов до життя та до улюбленої справи, яку пощастило мати.
В день іменин до оселі Валентини Іванівни з’їжджалися рідні, друзі, колеги, аби побажати такій вольовій жінці ще на багато років міцного здоров’я та довголіття. З визначною подією привітала ювілярку і перший заступник голови Знам’янської районної державної адміністрації Олена Грінчак. Подарувавши квіти та подарунок, Олена Анатоліївна побажала цій сильній жінці здоров’я, сили духу, пошани від людей, і в такому родинному затишку відсвяткувати ще й 100-річний ювілей.